"Зателефонував мій чоловік, Віктор Федорович. Каже: "Ну, як ти?" Кажу: "Нічого". "Ну, давай, -- каже, -- працюй, а я -- на Туреччину". Як одна людина казала: "Лягли курсом на Туреччину". "А ти, -- каже, -- працюй. Добре працюєш?" Я відповідаю: "Батя, я стараюсь". Ось така у нас розмова. Хто -- де: сини собі допомагають, невістки -- собі. Вся родина, як можемо, намагаємося... А так подарував величезний кошик квітів. І я, звісно, відразу ж відправила його у кафедральний собор на Артема".