Вирш Тараса Шевченко "Когда мы были казаками". Ще як були ми козаками,А унії не чуть було,Отам-то весело жилось!Братались з вольними ляхами,Пишались вольними степами,В садах кохалися, цвіли,Неначе лілії, дівчата.Пишалася синами мати,Синами вольними... Росли,Росли сини і веселилиСтарії скорбнії літа...Аж поки іменем ХристаПрийшли ксьондзи і запалилиНаш тихий рай. І розлилиШироке море сльоз і крові,А сирот іменем ХристовимЗамордували, розп'яли.Поникли голови козачі,Неначе стоптана трава.Украйна плаче, стогне-плаче!За головою головаДодолу пада. Кат лютує,А ксьондз скаженим язикомКричить: “Te deum! алілуя!..”Отак-то, ляше, друже, брате!Неситії ксьондзи, магнатиНас порізнили, розвели,А ми б і досі так жили.Подай же руку козаковіІ серце чистеє подай!І знову іменем ХристовимМи оновим наш тихий рай.[Після 22 червня 1847, Орська кріпость — 1850, Оренбург]