Богдан Ступка народився в селі Куликове Львівської області в Україні. Хлопчиськом Богдан бачив кров, убитих, повішених. А після війни гуляв із друзями, які розбирали міни й гранати, і знав, як відриваються руки.Батько Богдана Ступки співав у хорі в оперному театрі, старший мамин брат був солістом, тітка - головним концертмейстером. Богдан із семи років крутився за лаштунками, бачив і чув всіх видатних співаків, Козловський і Лемєшев гладили хлопчика по голівці.У самого ж Ступки слуху не виявилося, щоправда, коли служив в армії, в оркестрі штабу Прикарпатського військового округу, стукав на барабані, ну а потім в ансамблі «пенсії й пиятики» займався конферансом.До театру Богдан Ступка прийшов, може бути, через страх перед реальним, жорстоким життям: знав смерть із дитинства. Театр зображує життя, тобто там не по-справжньому гинуть, умирають, і так далі. Там у це все грають, грають у життя. Театр - продовження життя, ти трохи підносишся над реальністю, але тільки в художній формі. Театр - не втеча з життя, ні, просто людина знайшла іншу її форму: життя - це життя, театр - це театр.Богдан Ступка закінчив студію при театрі ім. М. Заньковецької і театрознавчий факультет Київського театрального інституту ім. І. К. Карпенко-Карого.Вже багато років Богдан Ступка - художній керівник Українського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франко. Але характер керівника може проявити тільки на сцені, через роль, через мистецтво, по-іншому поки в нього не виходить. І спектаклі сам Ступка не ставить, запрошує режисерів. І грає не так вже багато, хоча йому, як артистові, відразу ж кожен режисер пропонує: «Для вас є роль». А от, наприклад, в «Наталці Полтавці» один артист зіграв так, що Богдан Ступка йому навіть сказав: «Мені так не зробити, грай ти». В Києві на цей спектакль не потрапити...